Привітання

Привіт, це моє жж в яке я пишу чомусь все менше. Найбільше тут моїх роздумів, вражень від мандрівок, музики, книжок, людей і світу. Часом я пишу оповідання і казки, вони я за відповідними тегами. Цей журнал переїхав чи то спробував переїхати на https://truebilka.wordpress.com

Зустрічні книги та люди

Останнім часом я через надмірну зануреність у новини й соцмережі майже престала читати книжки. Та ось знову згадала як це:повністю заритись у сторінки. Це сталося завдяки Софі, яка Лілі Марлен. Бо раз я випадково опинилась під її парасолею і вона мені порадила почитати свого улюбленого письменника Михеда. Далі минуло ще пів року і я потрапила на його презентацію у книгарні Є :)
Олександр Михед: "Понтиїзм" та "Астра"
Обидві книги ковтнулися за кілька годин.Як дивно і приємно водночас читати в українській книзі "свої" мовні конструкції і пізнавати майже приватні меми.Та не зважаючи на вміст сучасного сленгу, змістовна інтелектуальна складова від цього аж ніяк не постраждала.Глибина ситуацій, персонажів, діалогів і їх масштабна оцінка автором - це головна особливість "Понтиїзму", що вирізняє книгу у всьому морі сучукрліту. Та й жанр альтернативної соціальної фантастики - абсолютна новинка у цій сфері, погодьтесь. Дочитуючи збірку дорослих казок, де всі події відбуваються на фоні затяжної війни в нашій країні, неодмінно приходиш до висновку: усе розчарування, усе обман. Однак на іншому рівні є розуміння, що це зовсім не справжній меседж, це маска. По суті це тамований крик: "Я просто хочу свободи!Чому це має бути так складно?!"
Рефреном ця ж думка проходить у наступній книзі "Астра"."Все іллюзія, все обман" - не втомлюється повторювати персонаж. Але сам стає жертвою власною параної і талановитої маніпуляції. Жертвою пристрастей і зрештою любові. Я думаю ми усі шукаємо у книгах катарсису, шукаємо те, що боїмось або пристрасно хочемо пережити. Що ж: настав час це зробити. Книги Михеда саме такі як життя: трагічність і абсурдність, буденність і короткі моменти щастя, і постійний неспокій. Велкам ту ріал лайф. Буде не так щоб дуже добре, але не знудитесь це точно. Буде інтересно.

Трансцендентний пошук України: Даха-Браха у Львові

Усі, хто був на цьому концерті, мабуть, зрозуміють чому так складно про нього писати. Інколи слова можуть поруйнувати магію, якщо невдало їх розмістити, коли переплутати слова закляття. І те ж діється з часом, коли перебуваємо у музичному трансі: ти не розумієш чи минула година чи вісім. Тож, щоб сказати скільки насправді тривав концерт, недостатньо просто подивитись на хронометраж виступу. Напевно недаремно він припав на ці щемкі перші дні весни, коли і холодно і вогко, й так хочеться тепла. Воно так далеко і близько водночас. Даха-браха – це квінтесенція весни і української волі до життя. Це музика, що дає сили проростати крізь асфальт і зеленіти до божевілля, квітнути, стигнути і народжувати. Що найважливіше? Мабуть оці слова: «Ми толеруємо усіх людей, що прагнуть свободи. Ми маємо надію, що світло та любов переможуть темряву». Магічний ритуал, який ми побачили й в якому брали участь, злочинно називати концертом. Неможливо аналізувати нові пісні, чи нахвалювати старі, коли ти спостерігаєш за лісовими духами, підземними демонами і чуєш їх спів, стогін, танці та ігри. Давайте просто пам’ятатимемо , що в нас є така величезна Україна і сотні і тисячі душ, що люблять, співають, кричать та голосять. Від Луганська до Франківська. Від Житомира – до Криму. Від одного – до іншого – любов та світло…








жадан

Перші дні листопада.
Вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку.
А він думає: чуже місто, чужа кімната —
як я її тут залишу?

Третя по обіді.
Суха осінь.
Посиджу, доки вона спить, заговорюючи постійно.
Світло таке легке.
Вона четвертий день у дорозі.
Хай їй хоча би тут буде спокійно.

Якщо буде потрібно —
поправлятиму ковдру.
Якщо буде холодно —
причинятиму вікна.
Спробую перехитрити її застуду невиліковну.
Я сам усе це вигадав,
вона ні в чому не винна.

Як я її залишу?
Незабаром почнеться вечір.
Швидко стемніє, повітря остигне.
Краще вже охоронятиму її речі.
Краще вже грітиму її стигми.

Раптом, коли я піду, ріки затоплять кімнату,
раптом птахи почнуть битися в стіни,
раптом дерева обступлять її й поведуть на страту,
раптом сусіди почнуть рвати тіло її на частини,

раптом, щойно я вийду, вона забуде про мене,
раптом забуде все, що говорила до цього,
раптом серце її, золоте й шалене,
буде битись тепер для когось чужого.

Хай спить. Хай розбереться зі снами.
Хай її нинішні сни перетечуть у колишні.
Навіть якщо в своєму сні вона мене не впізнає.
Навіть якщо їй буде снитись хтось інший.

І ось він сидить, відраховуючи хвилини.
Сидить, нервує без потреби.
А вона не прокидається лише з тієї причини,
що боїться, прокинувшись, не побачити його коло себе.

Осінь над ними з льоду й сталі.
Холодні ріки, незнайомі люди.
Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі.
Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде.

прохання

Originally posted by izdryk_y at прохання


помолися за мене своєму богу
помолися за мене кому-небудь –
обриваються прірвою всі дороги
і на пил розпадається власна суть
помолися за мене куди захочеш
хоч в діру у стіні хоч в небесний просвіт
вже несила терпіти стилістику ночі
вже несила дивитись на чорний цей світ
помолися за мене окрайцем думки
чи ударами серця – без сліз і слів
за лаштунками світу є інші лаштунки
а за ними – вітрила нових кораблів
помолися бодай же за тих хто в морі
в морі горя розпуки війни біди
помолись за вертеп цей убогий хворий
і не йди вже від мене
нікуди не йди
із твоїх молитов я складу колискову –
хай спочине цей світ
хай хоч трохи поспить
хай почнеться все знов з обережного слова
і за мить до кінця
хай зупиниться мить

вроде осень

Originally posted by jalynchenja at вроде осень
в полях озимь
в лугах росень
что же ты лопату бросил
в огороде?
уже осень
вроде

низкий дым
на стёклах влага
майку надо под рубаху
всюду бродит
что-то вроде
страха

за воротами народу
раз два и обчелся
кто ты
кто отбил
охоту
за ворота?

в лугах тихо
в сенях лихо
из-под лавки
шепот крика
осень входит
всё проходит
вроде

19-20.09.2001
Пуща Водица

 

Підсумок літературної гри "Осел смутно пасеться"

пасеться місяць у зорепаді.
блакиттю заливає сакури.
так тихо у кіото. у квітні. вночі.
корова, коза, баранчик, ослик
жують травичку і бавляться.
товстий, пухнастий, злегка тупуватий,
речі носить на горбі — це осел у всій красі.
не заглядай мені під хвіст -
там ти не знайдеш парадайзу...
осел жує -і вічний його піст.
а ззаду лиш сюрпрайзи.
пасеться. плететься. стелеться. в'ється.
пасеться ґедзьо, в'ється тестьо:
через поле, через гай — у близенький рідний край.
чвак-чвак-чвак, уууууу, смакота.
хоча й не порівняти з літніми лугами...
ууууу, чвак-чвак-чвак, уууууу!
вухате створіння вперто снує за морквиною:
цей овоч на шнурку і палці перед носом -
єдиний спосіб заставити її прямувати бодай кудись.
от тільки чи бачений і реальний напрямок співпадають?
крізь простір несеться, торуючи шлях, -
аллах так робив -
кромлех, дольмена — вдавив у землю.
ти тямиш. я тямлю.
життя
сон
ранок
сніданок
обід
авто
калюжа
брудний
пісок — скрип на зубах -
печаль.
смутно з'їв яблуко.
без смутку не було б радости.
смуток — частина життя.
смутно, курва, смутно мені...
трава скінчилась, води нема...
дві копи сіна і сил нема, щоб вибрати одну