?

Log in

Привітання

Привіт, це моє жж в яке я пишу чомусь все менше. Найбільше тут моїх роздумів, вражень від мандрівок, музики, книжок, людей і світу. Часом я пишу оповідання і казки, вони я за відповідними тегами. Цей журнал переїхав чи то спробував переїхати на https://truebilka.wordpress.com
Останнім часом я через надмірну зануреність у новини й соцмережі майже престала читати книжки. Та ось знову згадала як це:повністю заритись у сторінки. Це сталося завдяки Софі, яка Лілі Марлен. Бо раз я випадково опинилась під її парасолею і вона мені порадила почитати свого улюбленого письменника Михеда. Далі минуло ще пів року і я потрапила на його презентацію у книгарні Є :)
Олександр Михед: "Понтиїзм" та "Астра"
Обидві книги ковтнулися за кілька годин.Як дивно і приємно водночас читати в українській книзі "свої" мовні конструкції і пізнавати майже приватні меми.Та не зважаючи на вміст сучасного сленгу, змістовна інтелектуальна складова від цього аж ніяк не постраждала.Глибина ситуацій, персонажів, діалогів і їх масштабна оцінка автором - це головна особливість "Понтиїзму", що вирізняє книгу у всьому морі сучукрліту. Та й жанр альтернативної соціальної фантастики - абсолютна новинка у цій сфері, погодьтесь. Дочитуючи збірку дорослих казок, де всі події відбуваються на фоні затяжної війни в нашій країні, неодмінно приходиш до висновку: усе розчарування, усе обман. Однак на іншому рівні є розуміння, що це зовсім не справжній меседж, це маска. По суті це тамований крик: "Я просто хочу свободи!Чому це має бути так складно?!"
Рефреном ця ж думка проходить у наступній книзі "Астра"."Все іллюзія, все обман" - не втомлюється повторювати персонаж. Але сам стає жертвою власною параної і талановитої маніпуляції. Жертвою пристрастей і зрештою любові. Я думаю ми усі шукаємо у книгах катарсису, шукаємо те, що боїмось або пристрасно хочемо пережити. Що ж: настав час це зробити. Книги Михеда саме такі як життя: трагічність і абсурдність, буденність і короткі моменти щастя, і постійний неспокій. Велкам ту ріал лайф. Буде не так щоб дуже добре, але не знудитесь це точно. Буде інтересно.

Усі, хто був на цьому концерті, мабуть, зрозуміють чому так складно про нього писати. Інколи слова можуть поруйнувати магію, якщо невдало їх розмістити, коли переплутати слова закляття. І те ж діється з часом, коли перебуваємо у музичному трансі: ти не розумієш чи минула година чи вісім. Тож, щоб сказати скільки насправді тривав концерт, недостатньо просто подивитись на хронометраж виступу. Напевно недаремно він припав на ці щемкі перші дні весни, коли і холодно і вогко, й так хочеться тепла. Воно так далеко і близько водночас. Даха-браха – це квінтесенція весни і української волі до життя. Це музика, що дає сили проростати крізь асфальт і зеленіти до божевілля, квітнути, стигнути і народжувати. Що найважливіше? Мабуть оці слова: «Ми толеруємо усіх людей, що прагнуть свободи. Ми маємо надію, що світло та любов переможуть темряву». Магічний ритуал, який ми побачили й в якому брали участь, злочинно називати концертом. Неможливо аналізувати нові пісні, чи нахвалювати старі, коли ти спостерігаєш за лісовими духами, підземними демонами і чуєш їх спів, стогін, танці та ігри. Давайте просто пам’ятатимемо , що в нас є така величезна Україна і сотні і тисячі душ, що люблять, співають, кричать та голосять. Від Луганська до Франківська. Від Житомира – до Криму. Від одного – до іншого – любов та світло…








жадан

Перші дні листопада.
Вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку.
А він думає: чуже місто, чужа кімната —
як я її тут залишу?

Третя по обіді.
Суха осінь.
Посиджу, доки вона спить, заговорюючи постійно.
Світло таке легке.
Вона четвертий день у дорозі.
Хай їй хоча би тут буде спокійно.

Якщо буде потрібно —
поправлятиму ковдру.
Якщо буде холодно —
причинятиму вікна.
Спробую перехитрити її застуду невиліковну.
Я сам усе це вигадав,
вона ні в чому не винна.

Як я її залишу?
Незабаром почнеться вечір.
Швидко стемніє, повітря остигне.
Краще вже охоронятиму її речі.
Краще вже грітиму її стигми.

Раптом, коли я піду, ріки затоплять кімнату,
раптом птахи почнуть битися в стіни,
раптом дерева обступлять її й поведуть на страту,
раптом сусіди почнуть рвати тіло її на частини,

раптом, щойно я вийду, вона забуде про мене,
раптом забуде все, що говорила до цього,
раптом серце її, золоте й шалене,
буде битись тепер для когось чужого.

Хай спить. Хай розбереться зі снами.
Хай її нинішні сни перетечуть у колишні.
Навіть якщо в своєму сні вона мене не впізнає.
Навіть якщо їй буде снитись хтось інший.

І ось він сидить, відраховуючи хвилини.
Сидить, нервує без потреби.
А вона не прокидається лише з тієї причини,
що боїться, прокинувшись, не побачити його коло себе.

Осінь над ними з льоду й сталі.
Холодні ріки, незнайомі люди.
Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі.
Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде.

Jan. 11th, 2015

А ти спи. Вже поснули коти
Зливи минули,ослабли дроти
можна просто тихо піти

прохання

Originally posted by izdryk_y at прохання


помолися за мене своєму богу
помолися за мене кому-небудь –
обриваються прірвою всі дороги
і на пил розпадається власна суть
помолися за мене куди захочеш
хоч в діру у стіні хоч в небесний просвіт
вже несила терпіти стилістику ночі
вже несила дивитись на чорний цей світ
помолися за мене окрайцем думки
чи ударами серця – без сліз і слів
за лаштунками світу є інші лаштунки
а за ними – вітрила нових кораблів
помолися бодай же за тих хто в морі
в морі горя розпуки війни біди
помолись за вертеп цей убогий хворий
і не йди вже від мене
нікуди не йди
із твоїх молитов я складу колискову –
хай спочине цей світ
хай хоч трохи поспить
хай почнеться все знов з обережного слова
і за мить до кінця
хай зупиниться мить

вроде осень

Originally posted by jalynchenja at вроде осень
в полях озимь
в лугах росень
что же ты лопату бросил
в огороде?
уже осень
вроде

низкий дым
на стёклах влага
майку надо под рубаху
всюду бродит
что-то вроде
страха

за воротами народу
раз два и обчелся
кто ты
кто отбил
охоту
за ворота?

в лугах тихо
в сенях лихо
из-под лавки
шепот крика
осень входит
всё проходит
вроде

19-20.09.2001
Пуща Водица

 
пасеться місяць у зорепаді.
блакиттю заливає сакури.
так тихо у кіото. у квітні. вночі.
корова, коза, баранчик, ослик
жують травичку і бавляться.
товстий, пухнастий, злегка тупуватий,
речі носить на горбі — це осел у всій красі.
не заглядай мені під хвіст -
там ти не знайдеш парадайзу...
осел жує -і вічний його піст.
а ззаду лиш сюрпрайзи.
пасеться. плететься. стелеться. в'ється.
пасеться ґедзьо, в'ється тестьо:
через поле, через гай — у близенький рідний край.
чвак-чвак-чвак, уууууу, смакота.
хоча й не порівняти з літніми лугами...
ууууу, чвак-чвак-чвак, уууууу!
вухате створіння вперто снує за морквиною:
цей овоч на шнурку і палці перед носом -
єдиний спосіб заставити її прямувати бодай кудись.
от тільки чи бачений і реальний напрямок співпадають?
крізь простір несеться, торуючи шлях, -
аллах так робив -
кромлех, дольмена — вдавив у землю.
ти тямиш. я тямлю.
життя
сон
ранок
сніданок
обід
авто
калюжа
брудний
пісок — скрип на зубах -
печаль.
смутно з'їв яблуко.
без смутку не було б радости.
смуток — частина життя.
смутно, курва, смутно мені...
трава скінчилась, води нема...
дві копи сіна і сил нема, щоб вибрати одну